блін... як усе невчасно. За тиждень їхати на конференцію, а в мене зуб прокинувся. мушу терміново їхати лікувати додому. тож завтра прогулюватиму.
слава Богу закінчила по роботі великий проект. хочеться вірити, що за нього заплатять.
слава Богу, вже відіслала перекладене оповідання на конкурс.
на шиї висять ще недоперекладені вірші. І виступ на конференції, на якій я досі не уявляю, що розповідати.

Одначе, напряг останніх місяців вилився у певну стервозність. Не посоромилася натиснути на перекладача, котрий піймав мене на слові і витребував рецензію, щоб нарешті подбав про її публікацію, як і обіцяв. Блін, я того ніколи не робила. я то НЕ ВМІЮ! Вона мені скажено важко далася, і якщо мені її запорять за втратою актуальності через зволікання нав"язаного співавтора, я когось покусаю.

пішла я... треба ще книжки поконвертувати для читанки...

хотілося би зрозуміти, що відбувається з укрзалізницею.
схоже то на дурдом.
скасовують один за одним купу пасажирських поїздів, причому дуже популярних, таких, що їздять під зав"язку. цікаво, яка тому може бути економічна причина? якщо пасажири їздять - значить, рейс себе виправдовує економічно. прибрати його - зазнати збитків. Якщо однаково прибирають, значить щось їм ті збитки компенсує. Але що? хіба якийсь постійний вантажокпотік? і що можна возити дорожче, ніж пасажирів? ну, щось, мабуть, можна. але стрьомно й думати, що саме.
Думав би, що то всю систему під Євро ламають, але яке там Євро, коли зміни на геть інших трасах.

я не Макіявеллі, але скажу: ніколи не воюйте зі святами. Послухайтеся досвіду людства. Звичним святам програвали найлютіші диктатори і найкривавіші релігійні течії. Все, що можна змінити - це дати іншу назву.
Зараз, читаючи про всілякі протиідеологічні акції до 9 травня, я добре розумію їхню причину і десь навіть асоціюю себе з ними. Так, свята - важелі ідеології, так, ці важелі не в добрих руках. Але способів я не розумію. Онде в Одесі розвісили плакати "нема чим святкувати - їж прапор" - що вони тим хотіли сказати, я зрозуміла тільки прочитавши супровідний текст, якого на плакатах не було, а що зрозуміє перший-ліпший зустрічний? А що подумає перший-ліпший дивом вцілілий 90-річний дід, якому - таки да - нема чим святкувати?

Пса варті принципи, якщо не подумав першим ділом, як ненароком не скривдити найслабшого.

за вчорашній день форсувала зарослу бур"яном ділянку саду до груші і звільнила більшу частину суниць від осотно-пирійних загарбників.
Провокацій не було.
Гусінь на всіх деревах, листя жере як не в себе... ніколи такої кількості не було, чим би її захімічити? раз уже побризкала - тої неділі - нема ефекту :(

Дочитала Звонка Карановіча.
Не сподобалося.

Бува, натрапляю на скани, скани дитячих книжок, зроблені оцими власними руками, на чужих ресурсах, впізнаю журнали, яким бракує обкладинки, наприклад, книжки зі впізнаваними каляками-маляками і трохи дратуюся. Лише якусь мить. Потім думаю: нічо, ціліше буде.
А тим часом...
Вже пару місяців як намагаємося з Танею підчищати старі скани, викладати в кращій якості, подекуди додавати розпізнані тексти.

Чорт мене поніс на той круглий стіл, присвячений проблемі часу в літературі... Добрячі півгодини змарнованого часу! Потім я втекла просто посеред доповіді.
Ідіотство. купа псевдофілософського і псевдонаукового пафосу, дика провінційність... чого варта була тільки суперечка про "запорізьку літературну школу" - тьху.
От вам, обласне літоб"єднання, як намальоване. Більше мене туди навіть учасниками з 99 не заманиш.

Минулого тижня у нас на роботі була навчальна тривога. БЖДшники перевіряли стан готовності до "малолішо".
Ми про то взнали ще за добу. Я підслухала, як вахтерів інструктували. В день перевірки вранці всіх оповістив ще й начальник. Хвилин за двадцять Паша, сусід по кімнаті, зазирнув і порадив повиключати компи, бо може перевірятимуть.
Ну, ми з Франківною повиключали. І пішли на вулицю, гуляти. А що робити?
Ближче до діла підповзли до "нашого" запасного виходу. Туди помаленьку, перевальцем, сповзалися, волочачи коріння, бородаті сисадміни. Закурювали і мружилися незвично яскравому сонечку.
- За легендою там у фізиків типу ртуть розлили, - пояснив хтось з горішнього поверху.
- Ну, так, вони там зараз із дозиметрами бігають, - підтвердив інший.
- Тю, а чого з дозиметрами? Там шо, типу радіоактивна ртуть була? - спитала я.
- Ну ясно, радіоактивна, там же уранові ломи плавають, - замріяно сказав хтось.

замовила собі свіжу книжечку Барбари Космовської. мняяям)))

Тим часом перечитую "Посаду у Всесвіті" свого однофамільця. Не знаю, вкотре вже, дуже мене пре ця книга. Просто собі фантастика, здавалося б. Але замахується на таке, що жижки тремтять. Це єдина фантастика, в якій цілі розділи присвячені теорії, електростатиці, наприклад, абощо. із формулами, критеріями Рейнольдса і всякими такими мудрими штуками, які, при тому, читаються і розуміються легко, як азбука. І роблять ідею автора щодо світобудови надзвичайно переконливою. Втім, я не фізик, мене тут надурити легко, цікво, що фізики про те думають... Ну от, він виходить із того, що будь-яка фізична константа може виявитися константою тільки у звичному нам середовищі. А якщо вона не така? І от стихійно падає на голову шмат простору, куля, в якій зовнішня оболонка - так собі, на кількасот метрів, а всередину, вглиб, простору стає дедалі більше, а час пливе дедалі швидше. Аж до галактик, які спалахують і гаснуть, мов феєрверки. Група людей, класних, розумних, пізнає цю штуку, і це знання їх чавить, відбираючи всі ілюзії.
http://lib.ru/RUFANT/SAWCHENKO/dolzhnost.txt

У Марти Звонко Карановіч лежить біля компа. позираю на нього - тре випросити почитати.

Зараз читаю "Деніел мовчить" Марті Леймбах. Знову книга про аутизм. автобіографічна, звісно, тільки там, де йдеться про хлопчика, хоча й це видається фантастичним. а любовна лінія - фантазії, такі передбачувані, що відразу помітно.

Прочитала 4 книги Джаклін Вілсон. Написала рецензію для Чернишенка, перекладача. Мало вірю, що він її десь прилаштує, тим паче на Літакценті, вони такі вимогливі. але... вичекаю, не буду тут постити дочасно.

"День Народження Еліс" Тіма Кеннемора серед дарударівців просто бестселлером стає))) позавчора третя попросила почитати. Деякі впізнають своїх дітей. От тільки я тривожуся, щоб діти останньої її не погризли, бо там були прецеденти

Лоїс Ловрі - її я підчепила з посилання знайомих, з десятки топових англомовних авторів. Знайшла ось тут:
http://lib.rus.ec/a/17007
Той, що віддає - соціальна фантастика, антиутопія, тобто, жанр, ненависний мені. А однак, прочитала із задоволенням. Ідея в тому, що суспільство живе за чіткими правилами, розписаними для кожного віку, всі щасливі, люди відмовилися від травмуючого досвіду минулого. Все пам"ятає тільки одна людина - Той, Що Приймає. Одна-єдина людина знає, що таке сніг, як виглядає море, що таке сонячний опік, що таке війна. Все це він тримає не як знання, а як повноцінні відчуття, образи. Сюжет починається на тому, як хлопчик дванадцяти років приходить вчитися бути наступним Тим, Що Приймає. Йому страшно, бо сказали, що буде боляче. Йому дивно, бо сказали, що тепер йому можна брехати іншим. І він починає забирати всі ці образи, дізнаватися. Дуже цікавий, психологічно складний процес змальований. Варте уваги, я би залюбки ще щось прочитала